Однажды, мне пришлось работать у сильных мира сего, везде были развешены сатанинские знаки. Я долго молился, как мне сказать, хотябы хозяйке дома, потому что в основном, с ней общался. И господь помог мне, мы начали говорить о Боге, я обратил внимание Татьяны, на сатанинские знаки. Татьяна, как и все, кто верит наполовину в Бога, а половину в дьявола, начала говорить о вселенском разуме, и что эти картинки, своего рода поклонение «богу». Я не сдавался , и тогда она мне рассказала интересную историю. Которая начиналась как в Библии: «была одна женщина, которая лечилась у многих докторов, но ей становилось всё хуже и хуже, она очень хотела жить, и тогда она обратилась к колдуну, с апломбом, сказала Татьяна, и он ей помог. «Ну что же ей, умирать надо было по вашему», испытывая мою Христианскую любовь: спросила Татьяна. Но не зря написано в Библии, чтобы мы не готовились, что ответить, Дух Святой в нужный момент, подскажет что сказать. Так и вышло, Татьяне на вид было лет сорок пять, это явно была её подруга, и я ей сказал : «эта женщина приобрела, жизни, лет сорок пятьдесят от силы, но при этом, потеряла жизнь вечную, так как она, нарушила заповедь Божию, обратившись к колдуну не равноценное приобретение у неё получилось» на это Татьяне ответить было нечего.
Содом опять сгорит!!! Поклоняющиеся изделиям попадут на суд Божий.
Прочитано 12488 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 2,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
